Наталія Крисько, ЗОШ І- ІІІ ст. с. Великий Курінь 
 Інноваційні технології викладання історії у сучасній школі
У статті розкривається необхідність застосування на сучасних уроках історії інноваційних технологій. 
Ключові слова: інноваційні технології,сучасний урок,сучасні методи навчання. 

                                                              Інноваційна діяльність -   це гарно        організована,            раціональна і систематична робота (П. Друкер) 

Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. “Без знання минулого неможливе точне поняття про сучасне”, – справедливо наголошував видатний український історик М.С.Грушевський. За короткий час в Україні створено нову цілісну систему викладання історії України та всесвітньої історії, повністю оновлено зміст та структуру історичної освіти. Вона повністю звільнена від ідеологічних, вузько класових підходів і поглядів на розвиток суспільства, оцінювання минулого та перспективи майбутнього. Новий навчально-методичний комплекс зорієнтований на пріоритети науки, гуманістичні та демократичні цінності, інноваційні педагогічні технології, їхнє поєднання з досягненнями народної педагогіки. За останні роки сформувався новий образ учителя історії. Постійно зростає його роль у навчальному і виховному процесах. Відомому демократу Д. Харкнессу належать слова, які безпосередньо стосуються і вчителів України: “Учитель – не єдине джерело впливу на розвиток дітей, але його життєво необхідна складова. Нам відводилось небагато часу на те, щоб допомогти їм засвоїти знання і зрозуміти, що вони повинні стати гідними громадянами своєї батьківщини, нашого неспокійного континенту і загального дому, який постійно перебуває під загрозою”. Праця вчителя історії сповнена великої відповідальності. Наш час – це час суттєвих змін у науці, техніці, інформаційному середовищі, освіті. Тому у сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти значною мірою залежатиме від результативності запровадження інноваційних технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання і дають суспільству людей, які здатні приймати нестандартні рішення, вміють об’єктивно та творчо мислити. [3;21] Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ ст..») орієнтує всю систему освіти на формування освіченої, творчої особистості. Це повинен бути учень зі стійким інтересом до історії, загальною ерудицією, широкими й міцними історичними знаннями, здобутими на уроках і під час позакласної роботи (включаючи факультативи, індивідуальні заняття, самоосвіту тощо); з достатньо високим рівнем загально – навчальних та спеціальних умінь і навичок. Останні передбачають здатність співвідносити історичні явища, користування спеціальною історичною термінологією, узагальнювати історичні факти на основі вивчення джерел, оцінювати їх з позиції загальнолюдських цінностей; розглядати історичні явища у розвитку конкретних – історичних умов. Схильність учня до активної творчої діяльності формується на уроках різних типів, на яких учителі використовують досягнення передових педагогічних технологій. Інновації, сучасні методи та прийоми навчання. Метод інтегрованого навчання передбачає використання декількох принципів організації уроку: 

1.На початку уроку вчитель поділяє клас на групи зі змінним, залежно від характеру завданням, складом учасників,кожна група визначає лідера, який керує її роботою. 2.Проблемність завдання збуджує активність учнів, спонукає замислюватися над матеріалом, з яким вони працюють, дивитися на факти під різними, навіть несподіваними кутами зору. Для обговорення вчитель обирає важливу проблему,. значущу для учнів, для їхнього сьогоднішнього життя й таку,що викликає позитивні емоції. 

3.Опора на учнівський досвід і мінімальні базові знання теми. Вона здійснюється за допомогою анкетування, вступної бесіди, обговорення вступної міні-проблеми тощо. 

4.Як правило, проблема, яку розглядають, не має раз і назавжди визначеного рішення. Тому всі під час обговорення створюють власну оригінальну версію. А це, в свою чергу, підштовхує їх до самостійності. Завдання в групі вибирають так, щоб можна було врахувати й оцінити індивідуальний внесок кожного учня. 

5.Створення на уроці атмосфери співробітництва учнів і вчителів,. яка виключає страх отримати погану оцінку. 

6.Емоційне піднесення і почуття розкутості створюють сприятливий фон для засвоєння знань, формування вмінь і навичок, розкриття здібностей учнів. Основу такого навчання становить активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою активізації спілкування між собою, учнів з вчителем,. між групами учнів. Таке навчання в західних методиках називають комунікативно-діалоговим або інтерактивним. Відповідно, й методи, які використовують під час такого навчання ( дискусія, рольова гра, моделювання тощо), також дістали назву інтерактивних. Сучасний урок вимагає від педагога оптимального поєднання індивідуальної, парної, групової і колективної форм організації навчальної діяльності учнів. Виховний та розвивальний характер навчально-пізнавальної діяльності на уроці поглиблюється за умови постійного включення учнів у ситуації, де вони повинні: • доводити власну думку, наводити на її захист аргументи, докази, користуватись здобутими знаннями; • ставити запитання вчителю, товаришам, з’ясовувати незрозуміле, поглиблювати процес пізнання; • ділитися своїми знаннями з іншими; • допомагати товаришам, коли вони відчувають труднощі, пояснювати незрозуміле; • спонукати до знаходження не одного рішення, а декількох самостійно зроблених; • вільно вибирати завдання, переважно пошукового і творчого характеру; • урізноманітнювати діяльність, включати в пізнання елементи праці, гри та спілкування; • виконувати завдання-максимум, розраховане на читання додаткової літератури, першоджерел, на тривалі спостереження. [5;17] Саме на це розраховані сучасні інноваційні педагогічні технології. До прикладу: Метод “Займи позицію” Цей метод допомагає проводити дискусію із суперечливої теми. Надає можливість висловлюватися кожному, продемонструвати різні думки з теми, обгрунтувати свою позицію в будь-який час, якщо його переконали та назвати більш переконливі аргументи. Порядок проведення: • учитель називає тему та пропонує висловити свою думку з досліджуваної теми; • учню потрібно стати біля того плакату, який збігається з його точкою зору; • учень готується до обгрунтування своєї позиції, чому саме її він обрав; • якщо після обговорення дискусійного питання учень змінив точку зору, то може перейти до іншого плакату і пояснити причини свого переходу, а також назвати найбільш переконливу ідею або аргумент протилежної сторони. [4;288] Наприклад у 8 класі при вивченні теми: «Епоха Петра Великого» ми розглядали таке дискусійне питання: «Петро І - чудо чи чудовисько?» Звичайно думки учнів розділились, але й були ті, які після обговорення дискусійного питання змінили свою точку зору. Найголовніше виявилось те, що за допомогою даного методу я надала їм змогу самостійно поміркувати, подискутувати, спробувати переконати своїх однокласників, донести їм свою думку, визнати та прийняти чиюсь точку зору. Таким чином в учнів розвивалися не лише мислиннєві, але й комунікативні здібності, і саме вміння правильно вести дискусію, що так важливо у нашому житті. Метод «Коло ідей» Цей метод залучає всіх учнів до дискусії. Він добре спрацьовує, коли ставлять запитання або виступають доповідачі від малих груп. Порядок проведення: • Коли малі групи завершили своє завдання й готові представити свою інформацію, попросіть кожну групу по черзі представити лише один аспект, який вони обговорювали; • Продовжуючи за колом, запитуйте кожну групу по черзі, поки не вичерпаються всі відповіді; • Цей метод добре спрацьовує і для створення списку ідей. Попросіть кожного подавати по одній ідеї по черзі. [4;285] Наприклад у 6 класі при вивченні теми: «Виникнення людини та її розселення» ми розглядали теорії походження людини. Для розгляду цих теорій нам допоміг саме цей метод. Коли кожна група, по колу, представляла свою інформацію: -по-перше, це дало змогу добре зекономити час на уроці; -по-друге, це дало змогу вдало організувати роботу учнів на уроці; -по-третє, це дало змогу кожній групі обмінятися всіма результатами своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію. Звичайно, після обговорення таких складних питань важливо зробити чіткі висновки. Для цього я також залучаю створені групи. Кожна група по черзі подає по одній ідеї, потім ми обговорюємо їх у класі і вносимо до спільного висновку. Метод «Рольової гри» Рольові ігри дозволяють учням зіграти роль у проблемній ситуації. Це дає їм можливість подивитись на проблему зсередини. Вони також полегшують участь у дискусії, коли учні соромляться відкрито виражати свою думку про ситуацію, але їм важливо обговорити її. Рольова гра може бути формальною і ретельно плануватися заздалегідь, а може бути неформальною і спонтанною. При застосуванні формального підходу учні знайомляться з темою чи проблемою, а потім їх просять розіграти ситуацію чи вирішити проблему з погляду призначеної ролі. Учні починають з письмового сценарію, а потім виконують ролі і доходять до власного логічного завершення. Для неформальних чи спонтанних рольових ігор учнів просять відреагувати на запитання без підготовки з погляду визначеної ролі. У такій рольовій грі можуть брати участь два учні, які виконують «протилежні» ролі. Після їхнього короткого діалогу на запитання відповідає вся група. [1;13] Порядок проведення: 1. Якщо рольову гру використовують у навчальному процесі, то така драматична вправа потребує ретельної підготовки. Початкові вправи мають бути простими з наступним ускладненням. 2. Не чекайте відшліфованої гри з самого початку. Дайте учням можливість провести рольову гру та імітувати історичні й сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності. З. У цих стратегічних діях є чотири основні елементи: а) попереднє планування й підготовка вчителя; б) підготовка і тренінг учнів; в) активна участь класу в проведенні вправи; г) ретельне обговорення й міркування з приводу вправи. 4. Такі вправи слід проводити в атмосфері довіри, щоб учні не почувалися ніяково. Учні мають розуміти, що реагувати можна по різному. Практика допоможе їм більш упевнено почуватися під час проведення таких вправ. 5. Підведення підсумків: цей крок є невід'ємною частиною рольової гри. Учням надасться можливість обговорити свої відчуття від зіграних ролей, за якими вони спостерігають. Нарешті, вони мають поділитися своїми враженнями на подію і сценарій та розповісти, як роль змінила їхню первісну думку. [4;264] Під час рольової гри доцільно надати деяким учням можливість просто спостерігати і записувати свої спостереження. Не слід забувати, що входячи в роль, ми приводимо в рух емоції, спогади, гальмування. Тому необхідно після проведення гри вивести дітей з ролей. Для цього проводять детальне обговорення ситуації. Необхідно пам'ятати про те, щоб кожен відповів на запитання: — Як ви почувалися в тій чи іншій ролі? — Що подобалося під час гри, а що — ні? [1;15] Наприклад у 7 класі при вивченні теми: «Галицько-Волинська держава за князя Данила Галицького» ми проводили рольову гру «Данило Романович відвідує Золоту Орду». Дійові особи: Батий та Данило Галицький. Гра проводилася за визначеним сценарієм. Після цього ми провели дискусію на тему: «Отримання князем Данилом ярлика – це вияв національної зради чи далекоглядність державного діяча?» Слід зауважити, що цей метод сподобався всім учням як тим, що грали ролі, так і спостерігачам. Він допоміг учням відчути дух тієї історичної епохи, допоміг замислитись про те, який вихід у цій ситуації знайшов Данило Галицький і як би вчинив кожен учень, тобто детально проаналізувати ситуацію. 

Це, звісно, не всі методи які допомагають робити урок вдалим, якісним, різноманітним, організованим, інноваційним, ефективним. Педагоги-інноватори доклали багато зусиль щоб розробити безліч таких методів. Наше завдання, як молодих педагогів, це опрацьовувати та вміти застосовувати їх на практиці. Адже, інноваційні технології – це нові прогресивні методи навчання, що спрямовані на розвиток здібностей учнів до спільної діяльності в нових ситуаціях. 

Використані джерела 

1. Вишковський І.В. Використання рольових ігор у викладанні громадянської освіти / Історія та правознавство.– № 16–18. – 2008. – 12–24 с.
2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
 3. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології / Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.
4. Пометун О.І., Фрейман Г.О. Методика навчання історії в школі. – К.: Генеза, 2006. – 328 с.
 5. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. Наук.-метод. посібник / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко. – К.: АСК., 2006. – 192 с.

Форум у Луцьку 24.02.2017, присвячений 500 - річчю реформації в Україні 

 Майстер - клас вчителів християнської етики в ЗОШ І - ІІІ ст. с. Деревок 28.02.2017

Доповідь

на секційне засідання (28.08.2015)

вчителів історії та правознавства

на тему:

«ДИСКУСІЯ ЯК МОДЕЛЬ НАВЧАННЯ»

                                                                                           

                                                                                              Підготувала Крисько Н.П.

                                                                                    вчитель історії та правознавства

                                                                        ЗОШ І – ІІІ ст. с.Великий Курінь

                                    ДИСКУСІЯ ЯК МОДЕЛЬ НАВЧАННЯ

  Критерієм оцінки навчальних досягнень учнів на уроках історії сьогодні стають не стільки знання фактичного матеріалу, скільки рівень розвитку мислення та вмінь школярів: працювати з різними джерелами, здобувати інформацію, аналізувати, узагальнювати, активно використовувати її в нестандартній (позанавчальній) ситуації.
     Один зі шляхів уникнення розбіжностей між потенційними можливостями та існуючим рівнем розвитку школярів полягає в удосконаленні методів навчання, спрямуванні їх на активну розумову діяльність, залученні учнів до самостійного вирішення проблемних ситуацій, цьому сприяє впровадження в практику навчання історії дискусійних методів, які є важливим засобом розвитку в учнів критичного мислення та навичок аргументованого висловлювання.
   Дискусією в дидактиці називають метод навчання, який ґрунтується на обміні думок з певної проблеми. Дослідники визначають різні аспекти дискусії як методу навчання.  Н.М.Червінська наголошує на тому, що цей метод навчання передбачає організацію спілкувально-мовної діяльності з метою пошуку ефективного розв’язання певної проблеми.

Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій. Вони вчать глибоко усвідомлювати проблему, оперувати аргументами, зважати на думку інших, сприяють виробленню самостійної  позиції, уточненню власних переконань і формуванню власного погляду на світ, розвитку критичного мислення

До дискусії у вітчизняній дидактиці звертаються наприкінці 80-х рр.., зауважуючи на необхідності ретельної підготовки учнів до такого виду діяльності.
 Досвід використання дискусії в навчанні історії нагромаджений Н. М. Червінською, дає змогу визначити принципи організації роботи на уроці.

Проведення дискусії на історичному матеріалі необхідно починати з постановки конкретного історичного питання;

• 
  не слід висувати питання на зразок: Хто має рацію , а хто висловлюється неправильно з того чи іншого питання
• 
  в центрі уваги має бути ймовірний перебіг подій (Що було б можливим за тих чи інших  обставин? Що міг здійснити той чи інший історичний діяч для досягнення певної мети або від яких дій можна було б утриматися? Чи відображає ця мета справжні інтереси соціальних груп? Чи були альтернативні дії?);
• 
  всі вислови учнів мають відповідати обговорюваній темі;
• 
  вчитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати їх робити те саме;
• 
  всі твердження учнів повинні супроводжуватись обґрунтуванням, для чого вчитель ставить питання на зразок: “Які факти підтверджують  твою думку?”, “Як ти мислив, щоб зробити  такий висновок?”;
• 
  дискусія може закінчуватися як консенсусом (прийняття узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.

На практиці вдаючись до дискусії у навчанні історії, учителі використовують різні варіанти  обміну думок між учасниками навчального процесу. Розглянемо найбільш поширені з них .

“ Круглий стіл” – бесіда невеликої групи (не більше 5 учнів, які на рівних обговорюють визначене питання, спілкуючись як один з одним, так і з іншими учнями класу.

Засідання експертної групи (або петельна дискусія) - обмін думками у групі з 4-6 учнів із заздалегідь призначеним головою. Обговорення проблеми відбувається  двома етапами: 1) всіма учасниками групи; 2) виклад позиції групи її членом перед усім класом. Обговорення цієї позиції з класом не передбачається;

Форум – вид дискусії подібний до засідання експертних груп, але на другому етапі відбувається обмін думками з аудиторією (класом);

Симпозіум – обговорення думок членів групи на другому етапі у вигляді виступів із заздалегідь підготовленими повідомленнями, що відображають точку зору учнів, які виступають.Після цього учні відповідають на запитання класу.

Зазначені види дискусій дуже подібні за змістом.  щоб виявити відмінності між ними, спробуємо визначити їх основні ознаки у порівняльній таблиці.
^

Особливості деяких видів дискусії

Вид дискусії Діяльність учасників		“Круглий стіл”	Засідання експертної групи	Форум	Симпозіум
Підготовча робота	Призначення голови	-	+	-	-
	Підготовка виступів	-	-	-	+
Діяльність робочої групи	Обговорення	+	+	+	-
	Виступ	-	+	+	-
Діяльність аудиторії	Пасивне сприйняття	-	+	-	-
	Обговорення (запитання)	+	-	+	+

Ще одним різновидом дискусії є дебати.

Дебати – це обговорення, побудоване на основі заздалегідь підготовлених і зафіксованих виступів представників двох протилежних за позицією груп. Завданням учасників дискусії є висування своїх аргументів “за” і “проти” і в такий спосіб переконання решти учасників, не демонструючи своє вміння нападати на супротивника.

^ Судове засідання – обговорення у вигляді слухання справи за участю обвинувачуючої сторони, суду та захисту.

Концентричні кола – за початковою фазою подібніі до “круглого столу”, потім члени робочої групи спілкуються з аудиторією.Після цього відбувається обмін позиціями: робоча група стає аудиторією, а аудиторія перетворюється на робочу групу .

“6х6х6” – одночасне обговорення питання шістьма групами з шести учасників протягом 6 хвилин. Потім ведучий об’єднує учнів у шість нових груп таким чином, щоб у кожній з них знаходився учасник, який працював у попередній дискусійній групі.

  Планування дискусії

Необхідним елементом дискусії є план. Його можна запропонувати учасникам заздалегідь, напередодні дискусії, щоб учні могли попрацювати з літературою, довідниками, періодикою тощо.
При плануванні дискусії потрібно:
1. Розрахувати час, необхідний для проведення дискусії.
2. Передбачити узгодженість проведення дискусії з іншими видами роботи.
3. Створити оптимальні умови для пересування учнів з метою обговорення ними проблеми.
4. Подбати про створення умов для учнів, які будуть стежити за перебігом дискусії.

5. Підготувати матеріали, необхідні для роботи учнів та наочного подання дискусії.
6. Роздати письмові інструкції щодо способу виконання завдання.
7. Врахувати вміння учнів працювати в групі.
Вчителю важливо пам'ятати упродовж усієї роботи груп під час дискусії про: мету, від якої не слід відхилятися; час, якого потрібно дотримуватися; підсумки, які треба підвести, аби сама дискусія не втратила сенсу.
Важливим елементом технології навчання в дискусії є вступна частина, бо саме в ній створюється емоційний та інтелектуальний настрій подальшої дискусії.
Тому потрібно подумати, як своєрідно запросити дітей до жвавого обговорення проблеми: шляхом її викладу, опису конкретного випадку, невеличкої рольової гри. демонстрації фільму або ілюстративного матеріалу, запрошення експертів, використання останніх новин, інсценування будь-якого епізоду, стимулювання серією питань на зразок: "Чому? Що сталося б, якби?."

В учнів при підготовці до дискусії та під час її проведення розвиваються та формуються різні розумові операції:  школярі працюють з матеріалом, виділяють головне, застосовують прийоми узагальнення та порівняння для осмислення, систематизації та використання знань на практиці, продумують логіку побудови виступу, добирають аргументи та контраргументи. Цю властивість дискусії можна розглянути на прикладі уроку історії у 8 класі з теми: "Порушення територіальної цілісності Української держави -Гетьманщини". На етапі осмислення, узагальнення і систематизації знань учням пропонується теза: "Переяславський договір був зумовлений історичною необхідністю". Всі учні записують тезу, працюють з джерелами і самостійно визначають аргументи у вигляді таблиці, де в першу колонку записують аргументи "за", що підтверджують тезу ("Переяславський договір був зумовлений історичною необхідністю. Політична нестабільність та сильні вороги зробили неможливим інший шлях розвитку") і "проти" - що їх заперечують ("Переяславський договір - прояв політичної слабкості України. Попередні перемоги підтвердили її право на самостійність та відстоювання незалежності"). Питання, яке пропонується учням на початку дискусії розраховане на виявлення різних точок зору, при цьому одна з них може не виключати іншу. Питання на зразок: "Як ви вважаєте, який перебіг подій був бажаний в той чи інший час? Який перебіг подій був можливим за тих чи інших обставин? Чи дійсно мета, яку переслідували політичні діячі, відображала інтереси тієї соціальної групи, до якої вони належали? Чи були можливі альтернативні дії? Що можна було зробити за даних обставин?" - стимулюють розвиток здатності прогнозувати результат власних рішень, шукати нових підходів і можливостей; розуміння того, що будь-яке позитивне чи негативне розв'язання проблеми потребує вагомих і переконливих аргументів.
   Безпосередньо під час проведення обговорення проблеми учні оцінюють ситуацію з різних сторін, висловлюють обґрунтовані гіпотези, зіставляють події та виявляють їх причинно-наслідкові зв'язки. Наприклад, на уроці з теми "Наслідки великих географічних відкриттів" у 8 класі учням повідомляється, що необхідно дати відповідь на таке питання: Великі географічні відкриття: знищення культури Америки чи відкриття людству Нового світу та крок вперед у розвитку цих континентів? Розгортається дискусія, під час якої школярі висловлюють свої думки, аргументуючи та висуваючи певні гіпотези:
   1-й аргумент. Племена майя називали геніями доколумбової Америки. Вони займались землеробством, вирощували кукурудзу (маїс), картоплю (батат), томат, квасолю, перець, диню. Розводили собак як свійську тварину, намагались приручити борсуків та оленів. Займались гончарством та ювелірною справою, мали успіхи в архітектурі: будували піраміди, стадіони, дороги. Майя мали писемність, раніше за всіх на земній кулі почали користуватись нулем, склали календар, який налічував 365 днів. Європейці знищили ці племена отже, великі географічні відкриття призвели до знищення культури доколумбової Америки;
   2-й аргумент. З відкриттям нових континентів населення Америки дізналося про нові культури і релігії. Почали використовувати металеві знаряддя праці, колесо. Розширились ремесла, набула розвитку світова торгівля.
  Великі географічні відкриття - це великий крок у розвитку Американських континентів.
   3-й аргумент. Інки - племена доколумбової Америки. Займались землеробством, знали близько 100 видів рослин. Заради вовни і м'яса вони розводили свійських тварин. Були чудовими мисливцями та рибалками. Інки займались металургією, робили зброю. У них була добре розвинута ювелірна справа, ткацтво, існувало вузликове письмо. Інки були чудовими будівельниками. їх кам'яні храми, будинки, мости і зараз дивують своєю майстерністю. Франсіско Писарро зі своїми вояками знищив і пограбував ці племена. Отже, великі географічні відкриття знищили не тільки культуру Америки, а й майже все корінне населення іт.ін.
   На останньому етапі дискусії учні синтезують засвоєну інформацію, формулюють висновки та узагальнення, визначають головне та другорядне, об'єктивне та суб'єктивне. Наприклад, виступи школярів узагальнюються у невеликих тезах, які записуються у зошитах та на дошці. Наслідки великих географічних відкриттів:

 1) поява колоній (визначення колонії);

2) знищення доколумбової культури Америки;

3) розвиток торгівлі та виробництва товарів;

 4) зниження цін на золото і срібло, що призвело до "революції цін" і т.д.

Крім того, наприкінці дискусії підбиваються підсумки, визначається кількість прихильників тієї чи іншої точки зору.

Одним з найпоширеніших видів дискусійних питань є питання, спрямовані на оцінку діяльності історичних осіб. За допомогою  таких питань можна, наприклад, розкрити тему: "Становлення  Російської імперії". Учням під час пояснення нового матеріалу пропонується взяти участь у судовому засіданні (дискусії з елементами ігрового моделювання), після чого розв'язати дилему: "Петро I – жорстокий диктатор чи великий реформатор ?":
  «Прокурор: Вельмишановний суд! Вам сьогодні необхідно розглянути справу, в якій звинувачується цар Петро I. Сторона, що звинувачує, має намір довести вам, що цар Петро I є дуже жорстокою людиною, яка свідомо загубила життя тисяч людей, крім того підсудний за допомогою сили насаджував на Русі західноєвропейську культуру, порушуючи вікові традиції своєї країни.
    Захисник: Вельмишановний суд! Ми намагатимемося виправдати підзахисного, переконавши Вас у тому, що його дії були обумовлені складним характером, який формувався в надзвичайно важких умовах. Ми намагатимемося довести, що, отримавши державу в надзвичайно важкому стані, цар Петро I залишив нащадкам сильну велику світову державу.
Після цього до слова запрошується цар Петро I. Він говорить про те, що його оголосили царем у 10 років, на його очах було вбито багато родичів, а регентшею при Петрі стала царівна Соф'я, яка сім років керувала країною, відправивши його на заслання. За час свого правління, протягом 1689 – 1725 років, Петро I провів ряд реформ, що сприяли удосконаленню державних органів керівництва, з'явилися перші мануфактури, склалась єдина торгівельна мережа, виникла спеціалізація регіонів. Завдяки створеним царем армії та флоту було виграно Північну війну, укладено Ништадський мир. Петро I зробив Русь великою імперією, яку поважав увесь світ. Наприкінці промови він каже про те, що  висунуті проти нього обвинувачення не відповідають дійсності.
    Далі до "зали суду" запрошуються свідки: голландець, стрілець, боярин, соратник (О.Меншиков), історик і т. д.
      Голландець: «Всюди Петро I виявляв надзвичайну зацікавленість, яку не могли задовольнити знання тих, до кого він звертався. Його тонка спостережливість, особливий розум не поступався його надзвичайній пам'яті. Багато людей дивувалися його спритності в роботі, яка була кращою навіть, ніж у більш досвідчених працівників. У Голландії Петро вчився математиці, астрономії, малюванню, вивчав організацію праці в мануфактурах, відвідував учених, художників, збирав інструменти та книги. Цар Петро I – один з найвидатніших правителів свого часу».
     Стрілець: «Петро I – жорстокий правитель. Він придушив повстання стрільців, які намагалися повернути трон Соф'ї – законній правительці. За місяць він стратив 799 моїх соратників, трупи яких не прибирали протягом п'яти місяців. Цар Петро I – жорстокий диктатор».
      Історик: «Петро I прискорював наслідування всього західного варварською Росією, не зупиняючись перед жодними засобами боротьби з варварством».
     Після закінчення ігрового етапу вчитель пропонує учням в усній або письмовій формі відповісти на дискусійне питання.
     Під час опрацюванні теми "Поширення реформаційних ідей у Європі" на етапі закріплення нового матеріалу школярам можна запропонувати такий варіант питання: "Реформація: позитивне чи негативне явище нової історії?". Питання доцільно розглянути методом форуму або петельної дискусії. Аргументи на захист тієї чи іншої позиції можуть бути такі:
  1–й аргумент: Слово "реформація" (лат. "перетворювання") з'явилось у XV столітті в Німеччині, але в ті часи воно позначало "проект політичної перебудови Імперії". Потім прихильники М.Лютера, релігійних та політичних змін запозичили цей термін для свого руху. М.Лютер та його послідовники дійсно виступали за свободу совісті: кожен міг обрати віру та тлумачити Писання на власний розсуд, але, доведений до логічного завершення, цей принцип руйнував будь-яке церковне єднання. Крім того, в тих державах, де перемогла Реформація, закривали монастирі, знищували культи святих, ікони, деякі таїнства, а церковне майно й землі просто грабували . Отже, Реформація – негативне явище нової історії.
   2–й аргумент: Слово "реформація" походить від поняття реформа, перетворення. Ним позначають суттєві явища європейської та світової історії, пов'язані з формуванням у XVI столітті нових християнських учень, відходом від католицизму значної частини віруючих. Реформація була спричинена затяжною кризою римської католицької церкви, що загострилась у XVI столітті. Спроби католицької церкви пристосуватися до зростаючої ролі грошей і намагання збільшити свої багатства призвели до падіння її авторитету. Церковні побори зросли до небачених розмірів. Серед усіх верств населення зростало обурення поведінкою церковників, продажем індульгенцій, діями інквізиції . Європі була необхідна Реформація.
    3–й аргумент: Реформаторська, кальвіністська церква складалась з окремих незалежних общин на чолі з виборними людьми із заможних городян. Кальвіністи, так само як і католики, переслідували та спалювали на вогнищах своїх ворогів. Недарма Женеву називали "протестантським Римом", а Ж.Кальвіна – "женевським папою". Реформація принесла Європі нові страждання.
    4–й аргумент: Реформу церкви пов'язували з мрією про звільнення від феодального ярма. Заклики Т.Мюнцера до знищення не лише монастирів, але й замків були сприйняті як заклик до антифеодальної боротьби. Селянська війна, яка почалась у Німеччині, була спробою зробити першу буржуазну революцію в Європі. Реформація – позитивне явище в історії Європи.

Ще один варіант постановки дискусійного питання може виглядати таким чином: "Чи виникли б у Європі реформаторські течії, якби не постать М.Лютера? Чи досягла б Америка сучасного рівня розвитку, якби не Великі географічні відкриття? Чи можливо було уникнути тридцятирічної війни, за яких умов?" тощо.
    Отже, можна зробити висновок, що організувати дискусійну діяльність можна декількома шляхами: 1) через суперечливий зміст матеріалу, що вивчається; 2) вчитель спеціально організовує дискусію через певні умови діяльності учнів (дискусія з елементами ігрового моделювання); 3) обговорення організовується за допомогою дискусійних питань, які можна поставити за будь-яким історичним матеріалом. Питання, які пропонуються учням для дискусії, можна розподілити на чотири групи:
   1) питання, що містять декілька теоретичних положень, висунутих різними вченими. Учням необхідно підтримати певну тезу й довести її правомірність. Такі питання потребують роботи з додатковою літературою, й тому їх доцільно розглядати методом петельної дискусії;
   2) питання, спрямовані на оцінку діяльності та особистості історичного діяча. Для їх розгляду використовуються дискусії з елементами ігрового моделювання;

  3) питання, спрямовані на аналіз факту, який містить пряме протиріччя. При відповіді на такі питання учні поділяються на дві групи й відстоюють обрану ними позицію. При розгляді таких питань найчастіше використовують метод дебатів;
  4) питання, спрямовані на вироблення теоретичних положень: учням пропонується спрогнозувати ймовірний перебіг подій за тих чи інших обставин. Особливістю цієї групи питань є те, що історія не має відповіді на них, будь-яка відповідь є умовною, її не можна перевірити. Такі питання доцільно розглядати методом форуму або дебатів
   Діяльність учасників дискусії на різних її етапах показана в табл. 1.

Таблиця 1. Діяльність учасників дискусії на різних її етапах

Етапи	Діяльність учителя	Діяльність учнів
Підготовчий	Вибір теми обговорення, добір літератури, вибір етапу уроку, на якому буде використовуватись дискусійне питання (моделювання навчальної теми).	Робота з матеріалом на якому буде викладатись позиція, аналіз інформації, використання прийомів порівняння та узагальнення для осмислення, систематизації та застосування знань на практиці на матеріалі різних джерел, продумування логіки побудови виступу, добір аргументів та контраргументів, доказів, що будуть висловлені під час дискусії.
Вступний	Запрошення до обговорення: виклад проблеми, опис, елементи рольової гри, демонстрація, запрошення експертної групи тощо.	Усвідомлення проблеми, правил проведення дискусії, способів подання матеріалів, розуміння та оцінювання запропонованої ситуації, оцінювання окремих фактів та подій.
Основний	Керівництво ходом дискусії: надання часу на обміркування та обговорення; постановка уточнюючих запитань; попередження відхилення від теми дискусії, надмірних узагальнень; спонукання до поглиблення думок, підтримка позитивного морального клімату та емоційного піднесення.	Участь у дискусії: висловлювання та аргументація власної позиції, розглядання предмету обговорення з різних точок зору, висловлювання обґрунтованих гіпотез, оцінювання окремих фактів та подій, виявлення змін, порівнювання подій та явищ, створення часових та просторових асоціацій тощо.
Підбиття підсумків	Резюме сказаного з теми обговорення, огляд наданих фактів, узагальнення та аналіз перебігу дискусії.	Синтез засвоєної інформації, формулювання висновків та узагальнень, визначення головного та другорядного, об'єктивного та суб'єктивного.

   Отже, в процесі дискусії народжуються нові думки, які в свою чергу активізують мислення та інтерес до предмета, що вивчається, розвивається вміння самостійної роботи з літературою, підвищується якість засвоєння матеріалу. Чітка побудова методу дає учням змогу скористатись знаннями і власним досвідом для розв'язання життєвих проблем, соціальних ситуацій, отримувати і критично оцінювати інформацію, а також надає можливість для самовираження.